наша мова

[Диана]

Друзья, признаюсь, Тычина мне известен в пределах школьной программы с его трактором.
Я была не права, каюсь.

[Giorgio]

Діана - ви сильна людина.

[ЛюдмилаНиколаевна]

[Нє, Баба Яга протів!

Сунься, ще одна Баба Яга приєднується!!!
Якого питається перекладати Пушкіна українською? Хто не зрозуміє його поезії російською?
А от я плювалася від перекладу лірики Шевченка на російську. "Зоре моя вечірняя" - це аут російською. І ще багато іншого.
В оригіналі звучить таки краще.
Зараз хочу познайомити шановну аудиторію з віршем Тичини про жахливу історію, на основі історичного факту під час голодомору.
Жінка втратила глузд з голоду і вбила свою дитину.

Загупало в двері прикладом... - Павло Тичина

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
— Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? —
Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене!
Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився синочок...
Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.
Гостей вона просить проходить — сама ж замикає за ними.
Проходять солдати у хату; один з них писати сідає,
два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.
— Ну як же живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? —
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається тихо.
Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається чудно.
Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,
і синю голівку під ситом, що вже почала протухати.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається страшно.
— Ну як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?
— Отак і живу я...— та й змовкла. Ой чий же це голос у неї?
Хрипкий, а тремтючий, веселий.— Та так і живу,— проспівала.
Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?
Ви хочете їсти? Сідайте. Між вами і я молодая.
Повірите, люде, їй-богу. Отак тільки тут полоснула —
затіпалось зразу і стихло. Повірите, люде, їй-богу...
Отак і живу,— проспівала.— Отак, удова молодая,—
і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.
Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка.
Голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно.
Заплакала б тяжко — не може, лиш б’ється об піл головою:
— Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! —
Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.
А писар все пише, все пише — та сльози писать заважають ...

Багатьох шокує цей вірш. Але про це забувати не можна!
* * *
Не знаю і сам я, за що так люблю
Безщасную тую Вкраїну мою?
За що так кохаю? І що у їй є? —
Нещасний народ, його гірке життє:
Темнота та голод… Ох, ліпше мовчать!
За що ж так любити, за що так кохать?
Не знаю, не знаю! — але я люблю,
І сили свої всі я їй віддаю.
Їй пісні складаю, веселі, сумні,
Молюсь за її… Але ж чудно мені,
Що й сам я не знаю, за що так люблю
Безщасную тую Вкраїну мою...


(1909)

[ljudmila]

З шокуючої української поезії дуже люблю Пастораль ХХ сторіччя Ліни Костенко.
Мені здається, така поезія не може залишити байдужими
ПАСТОРАЛЬ
XX СТОРІЧЧЯ

Як їх зносили з поля!
Набрякли від крові рядна.
Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан.
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна
вже не виведе з горя отих матерів.
А степам
будуть груди пекти ті залишені в полі гранати,
те покиддя війни на грузьких слідах череди.
Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти,
голуб'ята, анциболи, хоч не роди!

Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров'ю в багаття.
І несли їх діди, яким не хотілося жить.
Під горою стояла вагітна, як поле, мати.
І кричала та мати:
- Хоч личко його покажіть!
Личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю,
осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.
Гарні діти були. Козацького доброго крою.
Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.

Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.
Попід руки держала отих матерів рідня.
А одна розродилась, і стала ушосте - мати.
А один був живий. Він умер наступного дня.

[ДюДюка]

від самої людини нічого не залежить?

ой как зависит. Я читала всегда много, особенно в школьные годы, в городской библиотеке своя была. Но все не по школьной программе. Ни русскую ни украинскую литературу практически не читала. Войну и мир, хорошо помню, мне Епичка рассказывала перед уроком А из украинской вообще ничего не вспомню, вот такая я темная.

зато стих Маяковского "Улица провалилась как нос сифилитика" хорошо помню именно со школы, учила как свободный выбор

[JULIE]

Шокирующая украинская поэзия (прочла только что оба если это можно так назвать,стихотворения) действительно шокирует. Ну как можно писать такие гадости ! Жалею,что прочла. Фу ! Не понимаю,не моё это. Поэзия должна быть прекрасной , а не воспевать такое. Все ! Ухожу из темки .

[Монекинеко]

Жінка втратила глузд з голоду і вбила свою дитину

Мій дідусь розповідав, що його тітка молодшою дитиною годувала старших дітей. Російський владі, щоб відкрити документи треба жертвопринессення у вигляді політичного естеблішменту.......а нашому президенту це не болить, то якись там Сталін... та і вчетеля у нього були не россійської, чи української мови, а зовсім інші.

Войну и мир, хорошо помню, мне Епичка рассказывала перед уроком

Епичке
От я і думаю що вчитиля, батьки дають поштовх, друзі, а все інше "Сам любий, сам!"

[Монекинеко]

Ну как можно писать такие гадости !

От того что если не напишешь, сердце разорвется от боли и ужаса.

Жалею,что прочла

Напрасно. Это правда. А она такая как есть. И ее лучше знать.

[JULIE]

Алёна, и ЧЕМ же лучше ЗНАТЬ такую правду ? Предпочитаю фильтровать информацию и не читать все подряд.

[ljudmila]

От того что если не напишешь, сердце разорвется от боли и ужаса.

+100!!!\
Это история, и от этого никуда не деться.

[ЛюдмилаНиколаевна]

Шокирующая украинская поэзия (прочла только что оба если это можно так назвать,стихотворения) действительно шокирует. Ну как можно писать такие гадости ! Жалею,что прочла. Фу ! Не понимаю,не моё это. Поэзия должна быть прекрасной , а не воспевать такое. Все ! Ухожу из темки .

Це не "фу". Це страшні, трагічні сторінки історії України.
Перший вірш був про голодомор, який так вперто Росія не хоче визнавати і новий наш уряд теж думає, що люди все забудуть.
Другий вірш був про війну. Це теж "фу"? Краще нічого не знати? Позиція страуса.
Тоді може ще й Розенбаума зафукаємо з його піснями про Афганістан? Це теж історія. І теж поезія, покладена на музику.
До речі, хлопців з України там полягло найбільше в процентному співвідношенні, ніж у інших республіках бувшого союзу.
Ріжуть вухо страшні сторінки історії України? Так от Табачнику теж вони вухо ріжуть. Тому й перебріхуватимуть знову підручники з історії.
Ніхто Вас не заставить читати, якщо не хочете. У кожного свій вибір.
І мову українську як не любите, то ніхто й не заставить. Ваше право.

[ЛюдмилаНиколаевна]

Алёна, и ЧЕМ же лучше ЗНАТЬ такую правду ? Предпочитаю фильтровать информацию и не читать все подряд.

Так отож і фільтрували інформацію про спражню історію України всі радянські роки. І зараз настає такий же час фільтрації.
Болить мені і багатьом українцям саме те, що більшість наших російськомовних співгромадян ні знати, ні чути не хочуть ні нашої мови, ні нашої справжньої історії. ПЛЮВАТИ ЇМ БАГАТЬОМ НА ЦЕ!!
Вірш Ліни Костенко про рідну мову. Кого коробить - не читайте.
БІЛЬ ЄДИНОЇ ЗБРОЇ

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє.

Леся Українка



Півні кричать у мегафони мальв —
аж деренчить полив’яний світанок…
Мій рідний краю,
зроду ти не мав
нейтральних барв, тих прісних пуританок.

Червоне й чорне кредо рукава.
Пшеничний принцип сонячного степу.
Такі густі смарагдові слова
жили в тобі і вибухали з тебе.

Слова росли із ґрунту, мов жита.
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.

А хтось по ній прокопував рови.
Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.
І сниться сон: пасуться корови —
сім тучних, але більше тощих.

Скубуть озиме, нищать ярину,
ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
Трагічна мово! Вже тобі труну
не тільки вороги, а й діти власні тешуть.

Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень — не з твоєї величі!

Твій дух не став приниженим і плюсклим,
хоч слала доля чорні килими
то од Вілюйська до Холуйська,
то з Києва до Колими.

З усіх трибун — аж дим над демагогом.
Усі беруть в основу ленінізм.
Адже ніхто так не клянеться богом,
як сам диявол — той же шовінізм.

Як ти зжилася з тугою чаїною!
Як часто лицемірив твій Парнас!..
Шматок землі,
ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний, барвінковий…
Коли ти навіть звався — Малоросія,
твоя поетеса була Українкою!

[Монекинеко]

Алёна, и ЧЕМ же лучше ЗНАТЬ такую правду

Тому що іншої правди немає.

[JULIE]

Ну как можно писать такие гадости !

От того что если не напишешь, сердце разорвется от боли и ужаса.

Жалею,что прочла

Напрасно. Это правда. А она такая как есть. И ее лучше знать.

И чтобы сердце не разорвалось, нужно выплеснуть весь этот негатив на людей. Впрочем, на любителя. Есть люди обожающие фильмы ужасов , а я такое тоже не смотрю.
Не все нужно знать. Некоторые женщины не хотят,чтобы муж присутствовал при родах, чтобы сберечь его психику. А некоторые приглашают мужа безо всяких мыслей. Всякий выбирает своё. И про поэзию - я люблю читать прекрасные,трогательные стихи, а ЭТО - перебор. Смакование какое-то. Как журналисты , фотографировавшие умирающую в покореженном автомобиле принцессу Диану. Ну должна же граница быть какая-то ???

[ЛюдмилаНиколаевна]

Ще раз запитую, Розенбаум теж тільки про кохання-зітхання писав?
Його афганська тема - теж смакування жахами?
Вірш Тичини про голодомор - не смакування кошмару. Написано так, щоб кожен міг уявити біль і жах тих років, відчай і божеввілля, до якого приводив голод. Вам противно від цього, відразливо?
Моя бабуся і дідусь ледве пережили цей голодомор, тому я знаю багато дечого не з книжок, а від своїх рідних.
Бабуся була ще й вагітна в ті часи. Везла продавати на Західну Україну, яка ще не була в союзі все, що було в домі, включаючи теплі речі, аби виміняти на якісь харчі. Дідусь їхати не міг. Бо як тільки їхали чоловіки шукати їжу чи десь підзаробити - вони не повертались до своїх осель. Пропадали безвісти. Деяких потім знаходили розстріляними.
Забирали весь урожай, вирощений селянами. Навіть молоко з глечиком забирали, не дивлячись, що малі дітки в родині були. Бабуся народила дівчинку, але та довго не прожила...
Старша мамина сестра вночі ходила по колоски недостиглої пшениці. Бо в дорослих стріляли без попереджень. А діти маленькі були ледь вище тих колосків і могли заховатися. Приносила вночі дитина трохи тих колосків, бабуся тут же вночі на жорнах молола недостигле зерно разом з половою. Тісто нагадувало клейстер. Швиденько пекла кілька млинців, годувала цим родину і бігом провітрювала хату. Бо якщо хтось зайде у хату і пахнутиме якоюсь їжею - назвуть ворогом народу. Далі самі знаєте, що відбувалось...
ЯК ЦЕ ЗАБУТИ?
Мабуть, з Божої ласки, Ваша сім'я цього не зазнала. Дякуйте Богу.