Это ко мне? В смысле - меня тронуло только это?MY-DREAM писал(а):Она самая.Светлана писал(а): а тут похоже клиника......
Единственное, что тронуло во всей теме...
Vitaya писал(а): Это ко мне? В смысле - меня тронуло только это?
Или опять не так поняла?
На всяк випадок, уточнюю - хохлушка, на скільки мені відомо, в роду були лише хохли. Рідну мову люблю і поважаю, але говорю найчастіше російською - радянська російськомовна школа дає себе взнаки.
Нееее не Вам. 
Светлана писал(а):Или например высказывания Путина, что заслуга победы в ВОВ лежит на России, что и без Украины и других народов они бы выиграли войну, потому что Россия страна победителей.И это для справки..... если кто-то пропустил эти новости, что шли по всем каналам.Так что новогодний прикольный стишок это просто детский лепет перед такими высказываниями.
Света, не стоит обращать внимание на людей, мышление которых не заходит далее "ругательного стишка"... Это их уровень, к которому аж никак не надо стремиться)))Светлана писал(а):Или например высказывания Путина, что заслуга победы в ВОВ лежит на России, что и без Украины и других народов они бы выиграли войну, потому что Россия страна победителей.
И это для справки..... если кто-то пропустил эти новости, что шли по всем каналам.
Так что новогодний прикольный стишок это просто детский лепет перед такими высказываниями.
RomUA писал(а): "сідай синку, я й так бачу, що ти не москаль"
Когда рассказывают анекдоты о молдованах и чукчах все смеются и мало кто выражает негодование, здесь то же самое. Да, не политкорректные стишки, но они не страшнее русского нацизма 
Ці анекдоти і вірші - вони ж не злі.Москаль - застаріла назва росіян серед українців, білорусів та поляків. Також цей термін застосовують до військових або москвичів. В сьогоденні вживається доволі часто як іронічна назва громадян Росії незалежно від походження. В Росії москалями називають жителів Москви.
Походження терміну "москаль" є доволі очевидним - від назви Московської держави або як називали її в Україні та Білорусії - "Московщина".
Самоназвою людей Московщини було "православні", рідше "русскіє". Іван Аксаков в листі до письменника Ф. Достоєвського пише: "Мудра річ написати заклик до русского народу, як його пишуть в інших країнах: "французи" або "британці" - "Русские!" не годиться, сама мова не терпить. А на всіх сходках щоденно по всіх просторах Росії виголошуються промови із закликом: "Православные". Ось як русскій народ визначає свою національність".
Ні у поляків, ні у білорусів, ні в українців не прижилася назва "русскіє", на відміну від західноєвропейських народів. Видно, етнічна уява цих трьох сусідніх з Московщиною народів ніяк не могла змиритися, щоб так знані їм назви "Русь" і "руські" перенести на московитів. Книжною формою слова "москаль" було "московит". Пізніше у письмовій формі було введено термін "росіянин", що походить від грецької назви "Росія" (Ρωσσία). Першими його стали вживати поляки. Наслідуючи їх, в окремих випадках, головним чином через цензурні міркування, стали вживати полонізм "росіянин" українські та білоруські автори.
Ой спасибо! Пошла рассказывать дальше! А от ще з далекого дитинства...RomUA писал(а):...а тепер - декілька провокацій...
Eugen писал(а):Я руський би виучив тілько за то, шо нада допитувать плєнних))))))))))))))))
плакаю Якщо нація не закорінена в рідній землі або коли вона втратила почуття цієї закоріненості, то вона не зможе довго цвісти і плодоносити на ній. Чи не тому так шанобливо ставляться до своїх селян у країні XXI століття – Японії? І з тієї ж, мабуть, причини у цивілізованих країнах так цінують свої "малі батьківщини" – якийсь там Тіроль, Саксонію, Ломбардію чи Кастилію з їхніми діалектами, звичаями, традиціями і т. д. Адже призначення субетносу – "підтримувати етнічну єдність шляхом внутрішнього неантагоністичного суперництва",– пише Л. Гумільов [50].
Закоріненість є особливо міцною і плідною, коли належність людини має концентричний характер, коли людина міцно пов’язана із своєю місцевістю, своїм краєм, своєю нацією-державою, скажімо: бойко – галичанин – українець. Тому в цивілізованих, культурно розвинених країнах ніхто не ставить собі за мету якомога скоріше нівелювати, розмити місцеві діалекти, не допустити до літературного вжитку локальні слова і вирази, як це робилося в Україні в часи "дружби народів – дружби мов". Ще за секретарювання в ЦК Компартії України Петра Шелеста "глава" українських радянських мовознавців І. К. Білодід писав, що затримання у мовній практиці діалектних рис є ознакою недостатнього розвитку освіти і культури, що діалектні риси залишилися тільки у мові певної частини людей старшого віку: "Розвиток української мови на сучасному етапі її історичного життя характеризується також інтенсивним процесом звуження, а в багатьох випадках і зникненням територіальних діалектів" [51]. Радянському академікові не було дано зрозуміти, що використання "діалектних рис" аж ніяк не може пошкодити володінню літературною мовою, про що свідчить багатовікова мовна практика Італії, Німечини, Швайцарії та інших країн. Він, напевно, дивився італійські кіношедеври тих часів на зразок "Розлучення по-італійськи", але навряд чи знав, а коли знав, то, мабуть, пропустив повз осмислення той факт, що сценарії тих творів були написані діалектною мовою, що не завадило їхній світовій славі.
Лепят горбатого, неужели кто то верит таким чмольчикам- коекакакерам 
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 15 гостей
